Читати книгу - "Велика книга маленького українця. Захопливі розповіді з історії, природознавства та народознавства України"

Були собі чоловік і жінка і мали троє дітей. Жили вони з риболовлі. Якось чоловік застудився й помер. Жінка сама ловила рибу й годувала дітей. Та незабаром і вона застудилась і злягла хвора. Лежить у постелі, а дітей і немає чим годувати. Вже й у неї пересохло в горлі, мовила тихо до дітей:

– Діточки, діточки, подайте мені води. Бо не дам собі ради, щоб підвестися самій, а пити так хочеться.

– Нема в хаті води, – одказують діти.

– Візьміть глечик, – каже мати, – підіть до річки та й наберіть води.

Одізвався старший хлопець:

– Я не маю чобіт, нехай іде сестра.

Мати до дочки:

– Піди, доню, принеси мені води.

– Я не маю хустки завинутися. Нехай іде менший.

Просить мати меншого сина:

– Піди, Івасику, принеси мені водички.

– Я не маю в що вдягнутися, – одказує той.

Так ніхто і не приніс хворій матері води.

Пішли діти надвір, граються, а мати в хаті ледве-ледве підводиться з ліжка, обростає пір’ям. А найменший хлопчина саме вбіг у хату, бачить – мати вже стає зозулею, став гукать до брата й сестрички:

– Наша мати стає зозулькою, хоче одлетіти од нас. Скоренько біжімо по воду для неї.

Схопили діти хто що: глечик, кружечку, відро. Усі побігли до річки, набрали води та кричать навперебій:

– Мамочко, мамочко, пий воду.

А мати вже вся обросла пір’ям, стала зозулькою, одлітає од хати:

– Ку-ку, ку-ку… Пі-зно, ді-ти, пі-зно… Ку-ку, ку-ку… – і стала одлітати. А діти за нею бігли, бігли, збиваючи по грудках ноги до крові. І до цих пір у лісах, на полянах стелиться мох із червоними краплинами: то, кажуть, ті краплини крові, що стікали тоді з ніг дитячих.

А мати назавжди одцуралася рідних дітей і донині літає зозулею.

Ще одним скарбом усної народної творчості, який ми дістали в спадок від предків, є загадки. Загадка – це дотепне запитання у вигляді хитромудрого короткого опису певного предмета чи явища. Загадки є своєрідним і дуже давнім жанром народної творчості.

…загадування загадок завжди було в Україні не лише неодмінною умовою розумового розвитку дитини, а й випробовуванням дорослих на кмітливість, мудрість та зрілість? У сиву давнину загадкам надавали магічного значення, вони були пов’язані з культовими обрядами й звичаями.

Швидке відгадування загадок вважали ознакою розуму й щасливої вдачі.

Загадки – це своєрідні перлини народної мудрості й творчості. Вони дають змогу не тільки тренувати гостроту розуму й кмітливість, а й опоетизовують звичайні предмети та явища.

Пропонуємо потренуватись у відгадуванні народних загадок:

– Сам червоний, цукровий – жупан зелений, бархатний. (Кавун.)

– Червоненька сукня, біленьке серденько. (Малина.)

– Є шапка, але немає голови; є ноги, але без черевика. (Гриб.)

– У двох матерів по п’ятьох синів, одне ім’я всім. (Пальці.)

– Хто ранком ходить на чотирьох ногах, удень – на двох, а ввечері – на трьох? (Людина.)

– Що воно за штука, що день і ніч стука. (Серце.)

– Сірий, так не вовк, довговухий, так не заєць. З копитами, так не кінь. (Віслюк.)

– Не кравець, а все життя з голками ходить. (Їжак.)

– Дивний журавель стоїть, що нікуди не летить. Можеш ти води напиться, називається… (Криниця.)

– Хто за коником весною походжа вниз головою, відрізає скибу від чорного хліба? (Плуг.)

– Стоїть тітка на сторожі, розглядає перехожих. З ким за руку привіталась, в двір пустила, не вагалась. (Хвіртка.)

– Їду-їду – нема сліду. (Човен.)

– Рідке, а не вода, біле, а не сніг. (Молоко.)

– Що то за голова, що лиш зуби й борода? (Часник.)

– Шість ніг, дві голови, четверо очей, один хвіст. (Вершник на коні.)

– Воно належить мені, але інші вживають його частіше за мене. (Ім’я.)

– Сім братів, літами всі рівні, а іменами різні. (Дні тижня.)

– Чорна корова весь світ поборола. (Ніч.)

– Не стукне, не грюкне, а у вікно увійде. (Ранок.)

Особливе місце в духовному житті нашого народу належить казці. Казка особливим почуттям живе в кожному з нас від колиски до змужніння, адже це своєрідна форма мислення й творчості. Водночас вона є джерелом знань, бо містить життєвий досвід багатьох попередніх поколінь, відображаючи всі особливості людського життя. Казкові сюжети розкривають ситуації, у яких протягом життя опиняється кожна людина.

Усі народи здавна цінували виховне значення казки, адже вона уособлює національні світогляд, взаємини і моральні цінності. Через казки народів світу ми маємо можливість пізнати життя й погляди на світ, які панували в різних країнах, осягнути внутрішній світ і спосіб думання людей, що живуть інакше, ніж ми.

Протягом століть казка змінювалася, дещо в ній зазнавало переосмислення, губилося й з’являлося відповідно до зміни у світогляді людей. Але народ ніколи не відкидав зовсім давні казки, а пристосовував їх до нових умов життя, збагачував набутим досвідом і в такому довершеному вигляді доніс до сучасності.